19 століття
Місто нараховувало близько трьох з половиною тисяч будинуів.
Більшість з яких були одноповерхові, 34 будинки були двоповерхові і
лише 3 - трьохповерхові.
В 1793 році в Маріупольському і Словянському повітах нараховувалось близько 20
конярських заводів.
В 1800 році в звязку з збільшеним "товарообігом на експорт" в місті була відкрита
перша митниця.
В 1840 році від центра міста до гавані в гирлі річки Кальміус була прокладені мощена
дорога. При пристрої гавані там же, в гирлі був виритий ківш - штучне
поглиблення
(нині судоремонтний завод рибоконсервного комбінату).
В 1874 році була відкрита перша земська міська лікарня на 30 ліжок. В 1890 році
міська рада організувала іще одну лікарню на 15 ліжок на розі сучасних
Енгельса
і Миколаївської. До революції це місцеположення зберігалось.
Щоправда, діяли і
приватні лікарі та акушери.
Після громадянської війни підприємства міста відновлювалися до 1925 року.
Першим досяг довоєнного рівня виробництва завод імені Ілліча. А в 1935 році
почався стаханівський рух в місті і теж саме на цому заводі. Першим рекордсменом
став Махортов, що виконав норму на 175%.
В 1929 році було завершено будівництво потужної електростанції. Радянський
союз ввозив труби для перекачування нафти з-за кордону, поки 1 травня
1930
року в Маріуполі не був пущений новий трубопрокатний цех. Він був
розрахований на виробництво 100 тисяч тонн труб в рік для нафтової
промисловості країни.
20 липня 1958 року вся країна вперше урочисто відсвяткувала День металурга.
Більше 30 маріупольцев, що воювали в Другій світовій, удостоєні звання
Героя
Радянського Союзу.
Під час німецької окупації в місті працювали
42 школи, викладання в яких
здійснювалося українською мовою. Деякі
підручники для шкіл написали місцеві
вчителі.
