Невідома Україна

Понеділок, 22.01.2018, 08:06
Вітаю Вас Гість

Реєстрація
Вхід

Каталог статей


Головна » Статті » Історія

КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО

Ліквідувавши Запорізьку Січ у 1775 року, царський уряд побачив незабаром, що позбавився майже дармової першоклясної воєнної сили, ідеально пристосованої до війни в рідних українських степах із турецько-татарськими агресорами. Між тим загострювалися російсько-турецькі відносини, і виникла реальна небезпека нової війни. Зваживши на ці обставини, Ґ. Потьомкін вирішив частково виправити свою помилку і наказав створити два пікінерські полки з колишніх запорожців. Але цей плян ганебно провалився, бо в очах колишніх запорожців стати пікінерами означало „поробити їх москалями”, тобто царськими рекрутами, і вони вважали за краще тікати за Дунай. Тоді Єкатєріна ІІ і Потьомкін зробили важливу поступку, дозволивши у 1783 році формувати спеціяльні козацькі частини із колишніх запорожців. Створенням цих частин займалися досвідчені й відомі представники колишньої запорізької старшини: Антон Головатий, Харко (Захарій) Чепіга, Легкоступ, а пізніше – й Сидір Білий. Всі разом вони утворили із колишніх запорожців нові формування, які за царським указом від 2 лютого (22 січня) 1788 р. отримали назву „Війська вірних козаків”. Дещо пізніше того ж року воно було перейменовано на Чорноморське козацьке військо. Першим кошовим отаманом чорноморців було призначено Сидора Білого. Нове козацьке військо зберігало старий запорізький устрій, навіть назви куренів, одяг тощо. Воно спочатку отримало землі між Південним Бугом та Дністром, де заснувало ряд поселень з центром у м. Слободзеї (нині у Молдові).

Бойове хрещення чорноморці прийняли у російсько-турецькій війні 1787-91 років, кров’ю вписавши своє ім’я в перемоги російського війська над турками в найзначніших битвах. Доцільно навести опис взяття чорноморськими козаками турецької фортеці на острові Березань у Чорному морі, який міститься у капітальній праці історика Кубанського війська Ф.А. Щербини.

„Березань являла собою на той час майже неприступний острів, що знаходився у відкритому морі, поблизу очаківських берегів. Високий і стрімкий берег цього острова з боку моря, чудова фортеця у цій частині острова й сильні батареї з півдня на низькому березі, здавалося, робили неможливим хоч трохи вдалий штурм Березані, тим більше з їх невеликими силами та гребними судами. Однак вранці 7 листопада (1788 р.) за наказом Потьомкіна козацька фльотилія під проводом військового судді Антона Головатого сміливо рушила на острів з боку суші, незважаючи на сильний ворожий вогонь з Березані. Наблизившись, наскільки дозволяв цей вогонь й глибина моря, до низького берега Березані, козаки зробили залп з гармат та рушниць, кинулися в воду, вповзли на укріплений берег й атакували неприятельські батареї. Рукопашна сутичка змусила турок кинути батареї й відступати до фортеці, до стін якої їх переслідували козаки. Коли турки сховалися за стінами фортеці, сильний картечний вогонь змусив козаків повернутися на турецькі батареї. Спрямувавши з батареї турецькі гармати на турецьку фортецю, козаки, в свою чергу, відкрили посилену канонаду. Рух, зроблений з боку російської фльоти, від якої відокремилося декілька фрегатів, прямуючи на Березань, відправлення до острова канонерських човнів вирішили долю турецької залоги: турки здали острів і фортецю козакам”.

На честь цієї події чорноморці додали пізніше до 38 своїх куренів ще один – Березанський.

Не лише Березань, але й Кінбурн, Очаків, Бендери, Хаджибей, Акерман, Ізмаїл пам’ятають про героїзм козацького війська, що билося проти ворога на суші і на морі, про його криваві жертви.

Після перемоги російський уряд вирішив переселити чорноморців на Кубань. Справа в тому, що до чорноморських поселень масами тікали кріпаки-раби з Правобережної України, а потім вони нерідко разом із чорноморцями рятувалися від кріпосників за Дунаєм. Скориставшись цим, кошовий отаман Чепіга, який замінив смертельно пораненого під Кінбурном у 1788 році Білого, і військовий суддя Головатий відправилися до Петербурґа, де провадили складні переговори. Блискучий дипломатичний талант А. Головатого допоміг добитися від царського уряду не лише великої території для поселення (східне Приозів’я від Єйська до Кубані, аж до впадіння в неї ріки Лаби), але й відповідного статусу чорноморців, які фактично зрівнювалися з донськими козаками. Ця подія, що відкривала для колишніх запорожців новий край, вільний від кріпацтва, яскраво відбилася у їхній пісні „А в тисяча сімсот дев’яносто первому року...”

5 вересня (25 серпня) 1792 року у Тамані висадилися на берег перші чорноморські козаки-поселенці. На цьому місці у 1911 році було встановлено пам’ятник – бронзову скульптуру запорізького козака із прапором в руках – за проектом відомого катеринодарського художника П.С. Косолапа. На пам’ятнику – напис: „Первымъ запорожцамъ, высадившимся въ Тамани 25 августа 1792 года…” Збоку на гранітному постаменті – художній барельєф із бронзи, що зображає чорноморську козачу фльотилію, яка причалила тоді до таманських берегів. Там же написані і слова пісні „Ой годі нам журитися”.

Невдовзі у приозівські та прикубанські степи прибуло понад 25 тисяч чорноморських козаків із сім’ями. Біля Карасунського Кута вони заснували місто Катеринодар (нині – Краснодар, у складі Російської Федерації), яке стало їхньою столицею, чимало станиць та хуторів. Характерно, що більшість цих станиць успадкувала назви українських міст, запорізьких куренів, наприклад: Кумівська, Канівська, Новотитарівська тощо. Поряд з чорноморцями Кубань одночасно заселяли й донські козаки, станиці яких знаходилися далі на схід.

У 1832 році колишні донці створили особливе козацьке військо, відоме під назвою „Кавказького лінійного війська”. Від 1841 року обидва Кубанські козацькі війська – Чорноморське і Лінійне – значно розширюють свою територію, просуваючись до прикаспійських степів на сході і до Кавказьких гір і Чорного моря на лівому березі Кубані (Закубання).

Поруч з офіційною колонізацією, яку провадив царський уряд, на Кубань стали масово тікати раби з України. Незважаючи на сувору заборону царської адміністрації, навіть вільні українські поселенці, колишні запорізькі козаки, спродували свої землі, будинки й худобу і тікали у Чорноморію. У листопаді 1860 року Чорноморське козацьке військо було злито з Кавказьким лінійним і отримало назву Кубанського козацького війська, яке існувало до 1920 року. Кубанські козаки, відомі під назвою пластунів, брали активну участь у Кримській війні, російсько-турецькій війні 1877-78 років, російсько-японській війні 1904-05 років, Першій світовій війні. Вони, як і інші нащадки запорізьких козаків, відіграли помітну ролю у формуванні Терського козацького війська, козацьких військ Середньої Азії та Сибіру.

Поселившись на Кубані, колишні запорожці та українські селяни принесли з собою українську мову і культуру. Не випадково саме на Кубані 1880 року Ілля Рєпін розшукав найбільш вдалі типажі для своєї знаменитої картини „Запорожці пишуть листа турецькому султану”. І сьогодні на Кубані живуть нащадки запорізьких козаків, і чимало що нагадує й нині про їхніх мужніх предків.

Сергій ПЛОХІЙ

На ілюстрації: старовинне (ХІХ ст.) зображення козака-чорноморця



Джерело: http://ridnaukraina.com/view.aspx?type=news&lang=1&nid=310&id=90
Категорія: Історія | Додав: AlexORk (22.11.2009)
Переглядів: 2254 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Історія [11]
Розповіді [3]
Традиції [1]
Фестивалі [1]
Готується до виходу. У кого є будь-які матеріали-прохання допомогти!!!
ЧОРНОБИЛЬСЬКА ЗОНА [15]
СТАТТІ [8]
Області [110]
Мапи [5]
Пошук
Свята
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Украина онлайн
Хостинг від uCoz